Амосов Микола Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Амосов.
Амосов Микола Михайлович
Nikolai Amosov - Soviet Life, October 1984.jpg
Народився 6 (19) грудня 1913
Ольхово, Cherepovetsky Uyezdd, Новгородська губернія, Російська імперія
Помер 12 грудня 2002(2002-12-12)[1][2] (88 років)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність хірург, філософ, лікар, лікар-письменник, торакальний хірург
Alma mater Архангельський медичний інститут[ru] (1933), Заочний індустріальний інститут (1940)
Галузь кардіохірургія, трансплантологія і Біокібернетика
Заклад Національний інститут серцево-судинної хірургії імені Миколи Амосова АМН України
Посада директор Інституту серцево-судинної хірургії
Ступінь доктор медичних наук[d]
Відомі учні Ольга Авілова, Озар Мінцер, Віктор Скумін та ін.
Членство НАН України
Відомий завдяки: уперше в СРСР зробив протез мітрального клапана, автор художніх та популярних книжок
Діти Амосова Катерина Миколаївна
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Вітчизняної війни I ступеня орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За оборону Москви» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За перемогу над Японією» медаль «За взяття Кенігсберга» медаль «Ветеран праці» медаль «50 років Збройних Сил СРСР» медаль «60 років Збройних Сил СРСР» орден «За заслуги» II ступеня
Ленінська премія Золота медаль ВДНГ Срібна медаль ВДНГ почесні громадяни Києва
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Амосов Микола Михайлович у Вікісховищі

Амо́сов Мико́ла Миха́йлович (6 (19) грудня 1913, с. Ольхово (сучасна Вологодська область, затоплено Рибінською ГЕС), Російська імперія — 12 грудня 2002, Київ, Україна) — радянський та український лікар, учений в галузі медицини та біокібернетики, громадський діяч, академік Національної академії наук України (1969) та Академії медичних наук України (1993), лауреат Ленінської премії (1961), Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1978, 1988) і Державної премії України в галузі науки і техніки (1997)[3]. Директор Інституту серцево-судинної хірургії (1983–1988). Доктор медичних наук (1953), Герой Соціалістичної Праці (1973)

М. М. Амосов — автор понад 400 наукових робіт, включаючи 19 монографій. Ряд монографій перевидано в США, Японії, Німеччині, Болгарії. У створеному ним інституті підготовлено 40 докторів і понад 150 кандидатів наук, багато хто з них очолює великі наукові центри.

Микола Михайлович широко відомий як письменник. Його повісті «Думки та серце», «Записки з майбутнього», «ППГ-2266», «Книга про щастя та нещастя» неодноразово видавалися в Україні та за кордоном.

Депутат Верховної Ради СРСР 6—9-го скликань. Він був удостоєний багатьох високих урядових нагород СРСР і України. У 2003 році Інституту серцево-судинної хірургії Академії медичних наук України присвоєно ім'я академіка Миколи Михайловича Амосова.

У 2008 році він був визнаний другим після Ярослава Мудрого великим українцем за результатами опитування громадської думки «Великі українці»[4].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї селян. Мати була повитухою, працювала в селі неподалік від міста Череповець. Батько пішов на війну 1914 року, а коли повернувся, то незабаром покинув сім'ю. З 12 до 18 років навчався в Череповці у школі, потім — там само — в механічному технікумі.

З 1932 року працював у Архангельську, начальником зміни робітників на електростанції при лісопильному заводі. У 1934 році розпочав навчання в Заочному індустріальному інституті. 1935 року вступив до Архангельського медичного інституту[ru], який закінчив з відзнакою у 1939 році. Паралельно з медициною продовжував навчання в заочному інституті. Темою для диплому обрав проект великого аероплана з паровою турбіною.

У 1940 році отримав диплом інженера «із відзнакою». Після закінчення інституту і до початку німецько-радянської війни працював хірургом лікарні в Череповці. Працював у комісії з мобілізації, а через деякий час призначений головним хірургом у Польовий пересувний госпіталь. Після того працював хірургом у Москві.

У 1952 році переїхав до України в Київ, де прожив 49 років. У березні 1953 року захистив докторську дисертацію з медицини на тему «Резекції легень при туберкульозі». У 1955 році Микола Амосов створив та очолив першу в країні кафедру грудної хірургії для вдосконалення лікарів. У 1958 р. починає співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця. 1963 рік— уперше у СРСР зробив протез мітрального клапана.

Клініку серцевої хірургії, яку очолював Амосов, в 1983 році реорганізували в Київський науково-дослідний інститут серцевої хірургії. Щороку в інституті проводиться близько 3000 операцій на серці, в тому числі близько 2000 зі штучним кровообігом.

З часом наукові дослідження Амосова, за його власними словами, сформувались у такі напрямки:

  1. Регулюючі системи організму — від хімії крові, через ендокринну і нервову системи до кори мозку.
  2. Механізми розуму і штучний інтелект.
  3. Психологія і моделі особистості.
  4. Соціологія і моделі суспільства.
  5. Глобальні проблеми людства.

У 1962 році обраний членом-кореспондентом Академії Медичних Наук СРСР. У тому ж році отримав Ленінську премію, обраний депутатом Верховної Ради СРСР. З 1969 року — академік Академії Наук УРСР.

Надгробок Миколи Амосова на Байковому кладовищі в Києві

12 грудня 2002 року помер від інфаркту міокарда. Похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 52а). 12 грудня 2003 року встановлений надгробний пам'ятник. Автори — скульптори Олександр Дяченко, Костянтин Чудовський.[5]

Факти з життя[ред. | ред. код]

У 1960-х — початку 1970-х років Микола Михайлович, захворівши на туберкульоз, лікувався в Старокримському санаторії. Повністю вилікувавшись від недуги, організував у санаторії пульмонологічне хірургічне відділення. Неодноразово приїжджаючи на два-три місяці в Старий Крим до своїх родичів, Амосов привозив з собою своїх учнів і навчав їх лікувати хворих на туберкульоз. Сам неодноразово робив операції, як у санаторії, так і в Старокримській міській лікарні[6].

Зі спогадів І. К. Мельникова, який працював у той час лікарем:

Був Амосов дуже простою людиною — без будь-якого апломбу і зарозумілості. Коли я працював лікарем і не знав ще в обличчя Амосова, одного разу, вийшовши з корпусу з медичними журналами, наказав йому, який скромно стояв біля корпусу, віднести ці журнали в адміністрацію санаторію. Амосов мовчки взяв ці журнали і так само мовчки відніс їх за призначенням. Наступного дня на нараді у головлікаря, де був присутній і я, і Амосов, Микола Михайлович, ніби між іншим, зауважив: «А мене, професора, тут вже зробили кур'єром …»

Про широту інтересів Амосова свідчить такий приклад: у своїх перших книгах він цитує неопубліковані на той момент вірші Бориса Чичибабіна: у «Думках і серце» (1964) — «Махорку» (опублікована у зб. «Гармонія» у 1965), в «Записках з майбутнього» (1965) — «Червоні помідори» (опубліковані вперше за 24 роки — у зб. «Дзвін» у 1989).

Сім'я[ред. | ред. код]

Дружина — Денисенко Лідія, закінчила Київський медичний інститут, працювала хірургом, фізіотерапевтом. Дочка — Катерина Миколаївна (нар. 1956), доктор медичних наук, член-кореспондент Української медичної академії. Онука — Анна.

Книги[ред. | ред. код]

M. Амосов — автор понад 400 наукових публікацій та 19 монографій[7][8].

  • 1964 — «Мысли и сердце»
  • 1965 — «Записки из будущего»
  • 1975 — «ППГ 2266 (Записки полевого хирурга)»
  • 1977 — «Раздумья о здоровье»
  • 1979 — «Здоровье и счастье ребенка»
  • 1983 — «Книга о счастье и несчастьях»
  • 1996 — «Преодоление старости»
  • 1997 — «Моя система здоровья»
  • 1998 — «Голоса времен»
  • 2000 — «Размышления»
  • 2002 — «Энциклопедия Амосова»
  • 2003 — «Мое мировоззрение»

Пам'ять[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка на честь Амосова у Києві

У 2000 році він увійшов у першу десятку особистостей, які визначили вигляд країни у ХХ столітті.

У 2003 році:

На його честь названо астероїд, відкритий 8 жовтня 1969 року.

Stamps of Ukraine, 2013-62.jpg

2013-й рік за рішенням ЮНЕСКО оголошено роком Миколи Амосова[10].  

Верховна Рада України постановила оголосити 2013 рік роком Миколи Амосова у галузі медицини та відзначити на державному рівні 100-річчя з дня його народження[11]. 

Його ім'я перебуває поряд із Гіппократом, Миколою Пироговим, Робертом Кохом, Зиґмундом Фрейдом, Володимиром Бехтєрєвим, які входять до списку ста великих лікарів людства. 

Реверс срібної монети 5 гривень,
Національний банк України, 2013

26 листопада 2013 року — Національний банк України у серії «Видатні особистості України» випустив срібну ювілейну монету «Микола Амосов» номіналом 5 гривень, з посвятою «легенді світової науки, видатному вченому в галузі медицини та біокібернетики, громадському діячеві, академіку Національної академії наук та Академії медичних наук України, засновнику і директорові Інституту серцево-судинної хірургії — Миколі Михайловичу Амосову. Микола Амосов врятував тисячі людей завдяки великій любові до них, почуттю відповідальності за їх життя».[12]

6 грудня 2013 року у день 100-річчя із дня народження М. М. Амосова, у м. Старий Крим на території районної лікарні ім. М. М. Амосова відкриті пам'ятник роботи Івана Кавалерідзе та кімната-музей видатного кардіохірурга[13][14].

Документальний фільм Таймураза Золоєва «Микола Амосов», Міністерство охорони здоров'я України, Науковий токсикологічний центр імені академіка Л. І. Медведя, 2013 — переможець XII Київського міжнародного фестивалю документальних фільмів у номінації «Документальні кінопортрети. Ретроспектива»[15].

Документальний фільм «Амосов: Сторіччя». Режисер — Сергій Лисенко, оператор — Андрій Лисецький, генеральний продюсер — Катерина Амосова. Компанія — «Generator Films», 2013[16].

У 2015 році на честь Миколи Амосова[17] перейменували одну з вулиць у Броварах.[18]

У м. Вінниця 28 грудня 2015 року вул. Медведєва перейменовано на вул. Миколи Амосова[19] (цікавий факт, що парадний вхід до Вінницького національного медичного університету імені Миколи Пирогова — вулиця Пирогова 56, а в'їзд до двору університету — з вулиці Амосова).

У м. Харків 2 лютого 2016 року вул. Корчагінців перейменовано на вул. Амосова[20]

У м. Костопіль 17 листопада 2016 року вул. Лобача перейменовано на вул. Миколи Амосова[21]

У журналі «Перець» № 16 за 1980 рік розміщено дружній шарж А. Арутюнянца, присвячений академіку.[22][23]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  2. ↑ Czech National Authority Database
  3. ↑ Державні премії України в галузі науки і техніки (погляд на п'ятдесятирічну історію). Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки. К.: Промінь. 448 с. — ISBN 978-617-7180-40-0
  4. ↑ Яворівський В. Пояснительная записка к проекту Постановления Верховного Совета Украины о праздновании 100-летия со дня рождения Николая Амосова [1]
  5. ↑ http://photo.ukrinform.ua/ukr/current/photo.php?id=42714 photo.ukrinform.ua
  6. ↑ Потієнко Анатолій. Старий Крим: місто музеїв, місто-музей.— Сімферополь: Видавництво «Салта» ЛТД, 2009. — ISBN 978-966-16-2312-4.
  7. ↑ Список публикацій на Google Citations
  8. ↑ Перелік книжок в світовіх бібліотеках за версією (VIAF)
  9. ↑ Академік людських сердець, слайд 21
  10. ↑ Резолюція № 36С/15 36-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (25 жовтня — 10 листопада 2011 р., м. Париж)
  11. ↑ Верховна Рада України, Постанова від 06.09.2012 № 5214-VI «Про відзначення 100-річчя з дня народження Миколи Амосова»
  12. ↑ Пам'ятні монети України — Микола Амосов // Офіційне інтернет-представництво Національного банку України — Переглянуто 18.12.2013
  13. ↑ В Старому Криму відкрили пам'ятник Миколі Амосову// Офіційний веб-сайт Міністерства охорони здоров'я України — 09.12.2013 Архівовано 19.12.2013, у Wayback Machine. — Переглянуто 18.12.2013
  14. ↑ Микола Семена У Криму відкрили унікальний пам'ятник Амосову //Газета «День», — 6 грудня, 2013 — 20:38 — Переглянуто 18.12.2013
  15. ↑ Фрагменти фільму Таймураза Золоєва «Микола Амосов» на сайті YouTube
  16. ↑ «Амосов: Сторіччя» на сайті телеканалу «Інтер»
  17. ↑ Пропозиції щодо перейменування вулиць у Броварах винесено на громадське обговорення. Маєш право знати. 26.06.2015
  18. ↑ Рішення від 25.12.2015 № 52-04-07 «Про перейменування вулиць та провулків м. Бровари» [2] Архівовано 2016-01-25 у Wayback Machine., [3]. Броварська міська рада. 28.12.2015
  19. ↑ Вінницька міська рада ухвалила перейменування 135 вулиць та провулків // Офіційний веб-сайт УІНП
  20. ↑ Про перейменування об'єктів топоніміки міста Харкова // Офіційний сайт Харківської міської ради
  21. ↑ Костопільська міська рада. kostopil-rada.gov.ua (uk-ua). Процитовано 2018-08-06. 
  22. ↑ Журнал перець 1980 16. www.perets.org.ua (uk). Процитовано 2021-04-11. 
  23. ↑ Журнал перець 1983 23. www.perets.org.ua (uk). Процитовано 2021-04-16. 

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Микола Амосов : / М. П. Згурська ; пер. з рос. Л. Кіцила. — Харків: ПЕТ, 2015. — 127 с. — На опр. авт. не зазначено. — ISBN 978-617-7155-67-5

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Амосов_Микола_Михайлович&oldid=31673869